коли зайти у те відділення просто подивитись, то все не так страшно. але усвідомлення що ти один з них, що ти тут не відомо на скільки часу... перша хвиля отходняка і усвідомлення всього що сталось була вже після того, як ми приїхали до однієї моєї сестри, потім побачились з іншою (в племіника Тіма якраз був день народження), і після того я поїхала до себе, але вирішила спочатку зайти на Службу в костел. я запізнилась десь на хвилин 6-8 і встигла саме на псалом. і коли я сиділа на лавці, то побачила що в мене почали труситись руки. і тахікардія почалась добряча. я зрозуміла що я нарешті вдома. тіло і голова важкі і ніби ватні. я не знаю чим прийти в норму щоб завтра встати о 5 ранку на роботу... валер"янку не пропонувати. вона мені з дитинства не дуже допомагає. ну не можу ж я так стресанути від однієї доби там?
так, мені хочеться застерегти людей, щоб не були такими довірливими. але з іншого боку я так втомилась від бруду і стресів... знаєте, якби вже не пройшло 3 дні з того часу, як мені давали в психлікарні всього лише дві теблеточки і снодійне, я б подумала що я досі під дієї ліків. сьогодні в лікарні терапевт, яка лікувала мене не один рік і добре знає прямо запитувала чи мене чимось там лікували. і сказали побути вдома і поприймати адаптол. одна добра душа підкинула мені грошенят. піду в аптеку. а я казала як в дурці ліки приймають? підходиш до медсестри з водою, щоб запити. тобі дають таблетку. ти випиваєш. а потім відкриваєш рота і язиком вліво-вправо - показуєш що ніде не схована. так робили хворі. точніш від них вимагали. на мене просто дивились уважно. але відкрити рота не просили. поки я вам оце тут писала, ця дамочка прилетіла в костел до настоятеля! настоятель викликав брата Сергія і вони там в канцелярії розбирались. це мені особиста розвідка доклала, яка краєм вуха чула це все. з того що мені доклали, то брат таки на моєму боці. деталі поки що не знаю. але брат подзвонив мені після тої їхньої зустрічі, був в доброму гуморі, сказав що хоче побачитись, я запитала чи нічого не трапилось, то сказав що ні, все добре. я надіялась що вже все закінчилось...
потім вона таки до мене подзвонила. я навіть відповіла. священик просив це зробити. тільки якось не складно все звучало. якби не деякі дуже особисті моменти про які знала вона, і які мені озвучили в дурці, то може я б і повірила трохи більше... але ж звідки вони все те знали? Та й не дуже зрозуміло було, чому коли в четвер вечерком я до неї дзвонила і вона не відповіла, бо каже що в неї голова боліла, то чому в п"ятницю вона не передзвонила мені, а подзвонила до тієї лікарки з якою домовлялась, щоб запиати як я?! якщо я є у звичайному відкритому відділенні, і вона знає про це, то логічніше подзвонити до мене особисто, ні? та й навіть якщо вона хотіла щось розпитати в лікарки, але взнає що мене в тому відділенні так і немає, то чому не почати дзвонити до мене і шукати мене, щоб взнати ДЕ Я? з її ж слів, їй потім сказали в якому я відділенні була. і що мене звідти забрали вже. і вона від п"ятниці до самого понеділка НЕ ПОДЗВОНИЛА мені ні разу! і в понеділок зранку не дзвонила. вже коли я влетіла в лікарню, наробила там кіпішу, бо ніхто не хотів мені порадити заспокійливих і снодійного ))) і вимагали ще пройти купу лікарів (які в мене пройдені) а я не виспана і маєм підозру що таки все ще під дією тих препаратів, бо відпустило мене десь через днів 5!!! так от, коли я скаженіючи була не в одного лікаря (я вже до головного планувала йти ))))), бо почала з невролога, яка відправила мене до нарколога, який відправив мене до сімейного, до якого мене не пускали в реєстратурі... коротше, тільки коли в лікарні взнали де я була і з чиєю "допомогою" я туди потрапила, то тільки після того, як тільки я повернулась додому, то слідом за мною до монастиря приїхала психолог і тільки десь в 12:34 здається вона до мене подзвонила... ну не складно якось виходить... чи то тільки мені так здається? (
Про таблетки Мене тут просять дописати дещо про ліки. Точніше про всього лише дві пігулки, які мені згодували в дурці. Лише одну увечері. І одну вранці. Це не враховуючи снодійного. Спочатку мені здавалось що лише дві таблетки нічого зо мною не «зроблять».
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
timeasmymeasure
no subject
Date: 2015-07-01 10:15 am (UTC)ну не можу ж я так стресанути від однієї доби там?
так, мені хочеться застерегти людей, щоб не були такими довірливими. але з іншого боку я так втомилась від бруду і стресів... знаєте, якби вже не пройшло 3 дні з того часу, як мені давали в психлікарні всього лише дві теблеточки і снодійне, я б подумала що я досі під дієї ліків. сьогодні в лікарні терапевт, яка лікувала мене не один рік і добре знає прямо запитувала чи мене чимось там лікували. і сказали побути вдома і поприймати адаптол. одна добра душа підкинула мені грошенят. піду в аптеку.
а я казала як в дурці ліки приймають? підходиш до медсестри з водою, щоб запити. тобі дають таблетку. ти випиваєш. а потім відкриваєш рота і язиком вліво-вправо - показуєш що ніде не схована. так робили хворі. точніш від них вимагали. на мене просто дивились уважно. але відкрити рота не просили.
поки я вам оце тут писала, ця дамочка прилетіла в костел до настоятеля! настоятель викликав брата Сергія і вони там в канцелярії розбирались. це мені особиста розвідка доклала, яка краєм вуха чула це все. з того що мені доклали, то брат таки на моєму боці. деталі поки що не знаю. але брат подзвонив мені після тої їхньої зустрічі, був в доброму гуморі, сказав що хоче побачитись, я запитала чи нічого не трапилось, то сказав що ні, все добре. я надіялась що вже все закінчилось...
потім вона таки до мене подзвонила. я навіть відповіла. священик просив це зробити. тільки якось не складно все звучало. якби не деякі дуже особисті моменти про які знала вона, і які мені озвучили в дурці, то може я б і повірила трохи більше... але ж звідки вони все те знали?
Та й не дуже зрозуміло було, чому коли в четвер вечерком я до неї дзвонила і вона не відповіла, бо каже що в неї голова боліла, то чому в п"ятницю вона не передзвонила мені, а подзвонила до тієї лікарки з якою домовлялась, щоб запиати як я?!
якщо я є у звичайному відкритому відділенні, і вона знає про це, то логічніше подзвонити до мене особисто, ні?
та й навіть якщо вона хотіла щось розпитати в лікарки, але взнає що мене в тому відділенні так і немає, то чому не почати дзвонити до мене і шукати мене, щоб взнати ДЕ Я?
з її ж слів, їй потім сказали в якому я відділенні була. і що мене звідти забрали вже. і вона від п"ятниці до самого понеділка НЕ ПОДЗВОНИЛА мені ні разу!
і в понеділок зранку не дзвонила.
вже коли я влетіла в лікарню, наробила там кіпішу, бо ніхто не хотів мені порадити заспокійливих і снодійного ))) і вимагали ще пройти купу лікарів (які в мене пройдені) а я не виспана і маєм підозру що таки все ще під дією тих препаратів, бо відпустило мене десь через днів 5!!! так от, коли я скаженіючи була не в одного лікаря (я вже до головного планувала йти ))))), бо почала з невролога, яка відправила мене до нарколога, який відправив мене до сімейного, до якого мене не пускали в реєстратурі... коротше, тільки коли в лікарні взнали де я була і з чиєю "допомогою" я туди потрапила, то тільки після того, як тільки я повернулась додому, то слідом за мною до монастиря приїхала психолог і тільки десь в 12:34 здається вона до мене подзвонила...
ну не складно якось виходить... чи то тільки мені так здається? (
Про таблетки
Мене тут просять дописати дещо про ліки. Точніше про всього лише дві пігулки, які мені згодували в дурці. Лише одну увечері. І одну вранці. Це не враховуючи снодійного.
Спочатку мені здавалось що лише дві таблетки нічого зо мною не «зроблять».