Тодішнє

Ні, не крики мільйонів,
не гнівні слова –
розірвала пітьму
покаянна сльоза.

Чиясь посмішка щира
до насуплених брів,
хтось застудлих брехнею
своїм серцем зігрів.

Україно, поглянь –
між дітей твоїх знов
є і віра, й надія
й братерська любов!

В помаранчевій ризі
крізь дощі і мороз
по майданах твоїх
йшов Господь наш Христос.

Летимо! Це ж свобода
для крил молодих!
Та тріпочусь в кайданах –
в неправдах своїх.

Ще когось не простив,
ще когось не обняв,
перед кимось іще
на коліна не став…

Лаврський дзвін над Дніпром
нагадає душі,
що нам жити у небо,
на святій цій землі.

09.12.2004