Глас Васин

«Одна бабця на межі. Збуджена і панікує. Бо вона страшна, уродлива, вона довго жити не буде. І взагалі, її дочка купила їй панталони 54 розміру замість 46. В людини реально трагедія. І це зовсім не смішно, до якого стану вона себе накручує… Потім вона була на межі зриву, від того, що якийсь не той шампунь. Від нього в неї коси сиві стають. (бабці 68 років) І таких підств для істерик вона може собі вигадати на рівному місці купу...»
«Є тут така дівчина, років 27. Кажуть що вона тут десь місяців 5. А сьогодні з нею щось сталось. Виє, співає, кричить, стогне. Це вона прив’язана до ліжка. Іноді її відпускають погуляти. То вона або б’є земні поклони, молиться, або пристає до людей. Від неї навіть деякі хворі шарохаються.»
«Є жінка, яка до всіх пристає: тьотю, я хочу додому… Є жінки різного віку. Самій нема де побути. Без свідків навіть в туалет не зайти.»
«13 чоловік в палаті. Вони постійно про щось говорять. Хтось з вас уявляє що це за розмови?»
«якщо ти тут – ти вже ненормальний! Всі твої слова, вчинки, дії можуть зразу ж стати одним з симптомів страшної хвороби»
«мені здається, що місцевий молодший персонал – пацієнти цього ж відділення»
«в палаті є жінки, які курять. Одна на сусідньому ліжку. Постійно бігає на перекури. Від неї тхне тими папіросами так, що я задихаюсь. В мене пече в горлі і тисне в грудях. Ліки від алергії не дають. Саме страшне, що лоратадін - дуже слабкий для мене. і мені краще його прийняти зразу ж, а не чекати коли стан погіршиться...»
«двері на вихід – без ручок. На прогулянку – у визначений час і під наглядом санітарок на лавочках під стіною відділення. Я не маю змоги подзвонити дитині і написати на фб»
«спостерігаю. Більше нема що тут робити. «Роздуми з 12 кроків» забрали. Тут «читають» Чейза, Стінга і романчики бабські. А ще вечорами їм вмикають телевізор.»
«підстави для перебування моєї тушки в цьому відділенні мені так і не відомі»
«5 грн. «добровільних пожертв» на приймальному і 30 грн. на відділення»
«знаєте що скажу вам по сєкрєту. Думаючи про більшість з вас (кого я знаю особисто) – ви всі потенційні болящі цього відділення. Просто на свободі.»
«А взагалі, все тут виглядає так, що тут всі больні. Тільки одні за другими наглядають, а треті ще й лікують»
«а я ж ще не казала, що тут періодично туалет зачиняють? Можуть навіть на пару годин! От зараз в них «пересмєнка». Туалет прибрали ще за годину до цього. І зачинили, щоб там було чисто, коли прийде нова зміна. Потім майже година на прийом відділення, перевірку хворих по списку (ніби там є шанс втікти) і тоді тільки туалет можуть відкрити. А так – роби що хоч. Туалет закритий на ключ. Кстаті, про туалет, це було перше, на що хворі мені жалілись.»
«Я не можу примусити себе піти на вечерю. Нудить. Не знаю від чого більше. І ще запах. Багато людей, зачинені вже двері (бо дощ і похолодало), деякі не миті тіла, запах каши на вечерю і цигарок… ЯК ТУТ МОЖНА ХОТІТИ ЇСТИ?! А хворі реально голодні. Вони запитували моє прізвище і чи можна замість мене на другий сніданок (о 12 годині) отримати за мене кефір. Вони не розуміли як я не хочу їсти. Казали що якщо не буду сама, то мене будуть тримати, закривати носа і заливати з ложки. Бо ж ліки треба приймати. Є до їжі, а є після їжі. Вони турбувались про мене.»
«Починаю кашляти. Пече в горлі. Лоратадіну немає. Але сказали що лікар дозволив видати смарт для дзвінка до дитини.»