«В мене стільки думок, що я вже й не знаю, як тут залишитись при здоровому глузді від того що чую і бачу. Скільки днів зможу втриматись без паніки чи істерики? Ці жінки… їхні очі, хода, рухи, мова… я відчуваю себе тут якоюсь ненормальною. Може який нав"язливий рух собі вигадати, щоб не виділятись від колективу? (це я пробую жартувати)» «Тільки що запитала де поділи мої ліки від алергії. Хворих виводили на прогулянку, двері були відчинені там і жінки і чоловіки, що за огорожею – більшість палили і оцей весь сморід пішов у відділення і палату. Наша була крайня. До чого я? реакції нуль! Ліки мені ніхто нести не планував.» «Мене тільки що звали «купатись». Запускали туди по 4 людини. При відкритих дверях в душову. Душова – маленька кімнатка, де миються по 4 голі жінки. Для мене це не допустимо. Санітарки сказали що купання тільки сьогодні, а наступне – у вівторок. Я сказала що рушником потім потрусь, але туди не піду. Не оцінили мого гонору. Якщо маєш бажання сполоснутись вечерком частинами – то холодна вода з крана тобі на допомогу. Набираєш в пляшку з під води, і як там хоч, і де хоч, так і полощись. Хто ще якось більш менш при пам’яті – щось вигадують і якось викручуються. А остальні якось так… В туалеті дверей не має. Тільки перегородки. І от коли тобі треба туди сходити, то одна або й пару хворих можуть стати і тобою «любуватись» І ти ж нічого їм не докажеш… Деякі жінки після купання ходили по палаті полуголі, а деякі і голі. Стояли перед вікнами і тішились що з відділення напроти чоловіки на них дивляться. Мене нуділо. Я старалась закрити очі і навіть не чути їхніх розмов і сміху.» «Кажуть що є тут тренажерна зала. Колись була перевірка, то всіх хворих в кого були спортивні костюми, зігнали в ту залу для показових фото. То було один раз.» «Поки я не вирахувала когось більш адекватних. Адекватними тут можуть зватись жіночки після «алкогольних сп’янінь» «Гасло цього відділення, на мою думку: «В тебе немає депресії?! Буде!» «Є одна прив’язана до ліжка, є такі, що щось суєтяться, бігають або швидко ходять і ніби щось шукають чи когось виглядають, а є такі, що «в собі». Ходять повільно, ворушать губами, руки тримають біля обличчя. Є різні.» «Виявляється тут є праця. Точніше – реабілітаційна трудотерапія. От сьогодні мали (а прийдеться завтра) знімали тюль, прасувати, мити вікна. А ще хворі самі прибираються в палатах, коридорі, туалеті.» «Я нічого не їла. Скільки зможу – буду триматись. Я з дитинства не їм в лікарнях. Брезгую. Навіть через силу впихую домашнє, якщо приносять ( А тут воно взагалі не лізе. І через стрес також»
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
timeasmymeasure
no subject
Date: 2015-07-01 10:07 am (UTC)«Тільки що запитала де поділи мої ліки від алергії. Хворих виводили на прогулянку, двері були відчинені там і жінки і чоловіки, що за огорожею – більшість палили і оцей весь сморід пішов у відділення і палату. Наша була крайня. До чого я? реакції нуль! Ліки мені ніхто нести не планував.»
«Мене тільки що звали «купатись». Запускали туди по 4 людини. При відкритих дверях в душову. Душова – маленька кімнатка, де миються по 4 голі жінки. Для мене це не допустимо. Санітарки сказали що купання тільки сьогодні, а наступне – у вівторок. Я сказала що рушником потім потрусь, але туди не піду. Не оцінили мого гонору. Якщо маєш бажання сполоснутись вечерком частинами – то холодна вода з крана тобі на допомогу. Набираєш в пляшку з під води, і як там хоч, і де хоч, так і полощись. Хто ще якось більш менш при пам’яті – щось вигадують і якось викручуються. А остальні якось так… В туалеті дверей не має. Тільки перегородки. І от коли тобі треба туди сходити, то одна або й пару хворих можуть стати і тобою «любуватись» І ти ж нічого їм не докажеш… Деякі жінки після купання ходили по палаті полуголі, а деякі і голі. Стояли перед вікнами і тішились що з відділення напроти чоловіки на них дивляться. Мене нуділо. Я старалась закрити очі і навіть не чути їхніх розмов і сміху.»
«Кажуть що є тут тренажерна зала. Колись була перевірка, то всіх хворих в кого були спортивні костюми, зігнали в ту залу для показових фото. То було один раз.»
«Поки я не вирахувала когось більш адекватних. Адекватними тут можуть зватись жіночки після «алкогольних сп’янінь»
«Гасло цього відділення, на мою думку: «В тебе немає депресії?! Буде!»
«Є одна прив’язана до ліжка, є такі, що щось суєтяться, бігають або швидко ходять і ніби щось шукають чи когось виглядають, а є такі, що «в собі». Ходять повільно, ворушать губами, руки тримають біля обличчя. Є різні.»
«Виявляється тут є праця. Точніше – реабілітаційна трудотерапія. От сьогодні мали (а прийдеться завтра) знімали тюль, прасувати, мити вікна. А ще хворі самі прибираються в палатах, коридорі, туалеті.»
«Я нічого не їла. Скільки зможу – буду триматись. Я з дитинства не їм в лікарнях. Брезгую. Навіть через силу впихую домашнє, якщо приносять ( А тут воно взагалі не лізе. І через стрес також»